Спорт новости в Одессы
На початку великої війни тоді ще цивільна людина, моряк за фахом, Андрій Бакун, ризикуючи собою і своєю родиною, врятував в окупованому на той час Херсоні бійця територіальної оборони Олега Лещину: понад чотири місяці переховував тероборонівця від росіян у своєму приватному будинку. Потім Лещину вивіз з міста його брат. Після звільнення Херсона Андрій Бакун добровольцем записався в лави ЗСУ. Воював у складі 197-го окремого батальйону 79-ї десантно-штурмової бригади на Херсонщині. Четверте поранення стало надважким — через нього втратив чутливість ніг і половини тулуба. Тож зараз переміщається в інвалідному візку. Проте наче компенсуючи цей жорстокий удар долі, в житті Андрія відбулася щаслива подія — він заручився з дівчиною, яку зустрів в лікарні вже після страшного поранення. Яна — волонтерка, привозила пораненим бійцям необхідні речі, так Андрій і познайомився з нею. Молоді люди заручилися за кордоном, в Хорватії, де Андрій зараз проходить реабілітацію. Але шанс знову почати ходити йому можуть дати українські лікарі.
«Я дуже хочу скористатися шансом, який дає мені сучасна медицина»
— Завдяки операції, яка коштує один мільйон сто сорок тисяч гривень (це 28 тисяч доларів), я маю шанс стати на ноги, — розповів «ФАКТАМ» Андрій Бакун. — Мова йде про вживлення американського нейростимулятора спинного мозку. Особисто знаю трьох хлопців з такою ж, як у мене, бідою, яким в Україні зробили цю операцію. Той з них, кого прооперували першим, вже встає на ноги і навіть може зробити декілька кроків! І це тільки початок. Надалі в процесі реабілітації, скоріш за все, зможе більше.
ВІДЕО ДНЯ
На сьогодні вживлення нейростимулятора — це для мене єдиний шанс знову відчувати своє тіло, почати пересуватися без інвалідного візка. Тож я відкрив збір грошей на цю операцію. Правда, вона не дає стовідсоткової гарантії на одужання. Лікар пояснив мені, що в одних випадках результати чудові, в інших — може не бути фактично жодного ефекту. Але я дуже хочу скористатись шансом, який дає мені сучасна медицина. В мене зберігся спинний мозок, і це суттєво збільшує ймовірність позитивного результату від операції зі вживлення нейростимулятора.
Андрій Бакун з лікарями
— Вас доглядає мама?
РЕКЛАМА
— Ні, я вже давно навчився значною мірою самостійно обслуговувати себе. Два роки фактично живу в лікарнях. Тому мама не може постійно зі мною знаходитись. Зараз я взагалі перебуваю на реабілітації в Хорватії (вже у п’ятій клініці цієї країни). Знаходжусь тут понад півтора року, вивчив хорватську мову. Познайомився та подружився з ветеранами війни за незалежність Хорватії 1991−1995 років. Ці люди набагато старші за мене, проте ми стали справжніми друзями. Вони мені багато в чому допомагають. Зокрема, купили два інвалідні візки. Один з яких — електричний — коштує понад дві тисячі євро.
— За яких обставин вас поранило?
— Ми з моїм товаришем бігли в підвал під обстрілом ворога. І майже дісталися цілі (нам не вистачило секунд трьох, щоб заскочити в той підвал), коли поруч розірвався 152-міліметровий снаряд. Товариша вбило, а мене дуже важко поранило. Хлопці одразу ж витягли нас. Свідомість я не втратив. Мене відвезли до лікарні й там ввели у штучну кому.
РЕКЛАМА
Доводиться боротися з пролежнями
Знаєте, морально я був готовий загинути на війні, але про те, що станеться так, як сталося, й гадки не мав. Якщо чесно, то іноді думаю, що краще б загинув разом з моїм товаришем. Бо це не життя, що в мене зараз, а мука. Хто таке не пережив, до кінця не зрозуміє, як це тяжко. Якби не Яна, то я, певно, вже з глузду з’їхав би. Ми з нею познайомилися після мого найважчого поранення. Як волонтер вона провідувала мене, підтримувала, привозила продукти. Ми з нею багато спілкувалися, у нас виникли взаємні почуття. Врешті запропонував їй стати моєю дружиною. Ми з нею заручилися.
На фронт Андрій пішов добровольцем після звільнення рідного Херсона
«Олег ішов наприкінці ночі в закинуту будівлю, що розташована метрів за 50 від мого будинку, і повертався тільки після обіду, щоб не потрапити до рук окупантів»
— Спитаю ще про те, як у 2022 році в окупованому тоді Херсоні ви врятували бійця тероборони Олега Лещину? Ви були у складі тероборони?
— Ні, насправді вийшло таким чином: коли першого березня 2022 року російські окупанти почали штурм Херсона і зав’язалися вуличні бої, я зустрів на вулиці недалеко від Бузкового парку хлопців з тероборони. Вони спитали: «Будеш з нами?» «Так, буду», — відповів я. Вони дали мені автомат і гранати. Серед них не було місцевих — група складалась з хлопців з області. Обстановка була такою, що ми мали відступити. Оскільки тероборонівці не знали місто, то повів їх я. Вибирав шлях бічними вулицями, щоб не натрапити на росіян. Потім хлопцям надійшов наказ сховати зброю та рятуватись. Тероборонівці були вдягнені в цивільне, і це спростило виконання наказу. Всі, окрім Олега Лещини й мене, покидали автомати й розійшлися. Олег сказав: «В полон росіянам не здамся. Якщо дійде до того, я підірвуся гранатою». Мені ці його слова сподобалися. Це була одна з причин того, що я лишився з ним і запросив до себе.
Андрія нагороджено відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест»
Була ще одна важлива обставина: Олег з села Станіслав, яке знаходиться доволі далеко від Херсона. Тож добратися туди йому було в тій ситуації практично неможливо. Я запропонував бічними вулицями пробратися до місця, де ми зустрілися, а звідти дістатися мого дому. Олег прожив у мене понад чотири місяці. Потім його зміг вивезти у Станіслав брат.
— Як поставилися ваші батьки до того, що в будинку поселилася людина, за переховування якої можна було потрапити в ефесбешну катівню?
— Нормально поставилися. Вся наша родина має патріотичні погляди.
— Протягом цих понад чотирьох місяців росіяни не приходили до вас з перевірками?
— На щастя, ні. Приходили до сусіда. Це було так: одного ранку о п’ятій годині батько розбудив мене: «Росіяни прийшли». Я кинувся ховати автомати. Але виявилось, що вони перелазили через паркан сусіда. Всі в місті знали, що окупанти приходять арештовувати людей зранку. Тому після цього випадку Олег десь протягом двох тижнів ішов наприкінці ночі до закинутої будівлі, що розташована метрів за 50 від мого будинку, і повертався тільки після обіду. Це була виправдана міра, бо сусіда арештували, і якби він бачив чи чув, що в нас живе стороння людина, то міг би видати. Адже ефесбешники катують арештованих, а коли людині дуже боляче, це розв’язує язика.
— Придумали для Олега легенду на випадок, якби завітали непрохані «гості»?
— Ясна річ, придумали. Ми сказали б, що це мій хрещений. Адже він приблизно також віку, як мій батько. Олег жив з нами фактично як член родини. Всіляко допомагав, в тому числі грошима.
— Зараз ви підтримуєте з ним зв’язок?
— Так, підтримую. На превеликий жаль, в нього стався інсульт. Половина тіла віднялась. Зараз він в лікарні в Києві.
P. S. Допомогти Андрію Бакуну зібрати гроші на операцію можна, перерахувавши пожертви на рахунки, вказані в верхній частині сторінки Андрія у фейсбуці. Ось посилання: https://www.facebook.com/Bakun1989
Раніше «ФАКТИ» розповідали про бійця з високою ампутацією Сергія Волкова, який повернувся на фронт.
Фото надав Андрій Бакун
На фото у заголовку: Андрій познайомився з Яною вже після важкого поранення
SEO продвижение в Одессе
